Харківський Палац дитячої та юнацької творчості 
Харківської міської ради Харківської області 
Методична розробка. 
Тема: "Заняття бальною хореографією, як один із аспектів мотивації розвитку особистості дитини та умов розвитку комунікативної культури" 
Автор: викладач клуба бального танцю "Вояж" Меліхов.В.І. 
м.Харків. 2006 р.

Вступ.

Метою данної методичної розробки є розгляд питання розвитку особистості дитини за допомогою бальної хореографії. Виходячи з цього, доречно буде сформулювати деякі підцілі роботи: 
1.Загальна характеристика бальних танців. 
2.Поняття особистості. Структура особистості і характеру. Міжособистісні відносини. Мотивація росту особистості. 
3.Системний розвиток особистості засобами бальної хореографії. 
3.а. Мотивація розвитку особистості дитини в танці. 
3.б. Колектив як ґрунт і індикатор розвитку особистості дитини. 
3.в. Використання танцю як інструмента у формуванні особистості дитини. 
Виходячи з досвіду роботи не доцільно виделяти особистість дитини із системи міжособистісних зв'язків його в суспільстві. У цьому змісті доручно провести основні паралели таких зв'язків: 
Дитина-родина 
Дитина-вчитель 
Дитина- колектив 
У кожнім з цих ланцюжків може відбуватися як особистісний ріст, так і особистісна деградація. Тому особливу важливість варто приділяти не тільки індивіду, але і психологічному клімату в кожній з перерахованих вище пар і створенні інформаційного поля для успішного росту особистості. 

1.Загальна характеристика бальних танців.

Бальні танці охоплюють широкий шар людської культури руху, оскільки є квінтесенцієй різних танцювальних культур світу. Одночасно з цим, вони не "законсервовані", а знаходяться у постійному, динамічному розвитку і черпають ідеї та інформацію як з фольклору, так і з сучасних танцювальних плинів. Бальна хореографія є проміжною ланкою в танцювальній культурі між класичною хореографією і сучасною, авангардною хореографією. Виходячи з їх полікультурної спрямованості в них можна знайти орієнтацію на будь-який темперамент і характер особистості того, кого навчають, що дозволяє більш гнучко підходити до питання адаптації людини в середовищі танцювального світу. Дві взаємодоповнюючі групи танців латиноамериканська і європейська складають програму з десяти танців. 
Європейська програма почалася в епоху Ренесансу, там, де зараз розташовуються Південна Німеччина, Австрія, Італія й Іспанія. Європейські танці традиційно мелодійні і гармонічні. Це найкращий засіб зав'язування знайомства, встановлення відношень. П'ять класичних європейських танців: Віденський вальс, Повільний вальс, Повільний фокстрот, Квікстеп і Танго виповнюються в усьому світі, як на побутовому, так і на фаховому рівні. У цих танцях мелодія переважає над ритмом, виняток складає танго. Ці танці відбивають розвиток європейського танцю за два сторіччя, і дозволяють познайомиться з культурою єтікету та манер у сучасному світі. 
Латиноамериканські - термін не зовсім географічний, це не вказівка про походження танців із Латинської Америки. Скоріше це визначення узяте як скорочення від "латинські й американські". Три танці з п'ятьох розвивалися на території Південної Америки і Куби. У часи колонізації європейцями Америки, відбулося злиття трьох культур: європейської, індійської й африканської, що і послужило поштовхам для створення запальної самби, ліричної кубинської румби і ритмічного ча-ча-ча. Танець пасодобль іспано-франко-циганського походження. Він не пов'язаний з африканською й індійською культурами. Це, скоріше, іспанська корида у формі танцю з елементами циганських, французьких і іспанських народних танців. 
П'ятий конкурсний танець - джайв виник на південному сході США. Сучасний джайв нагадує ритуальні танці індіанців або танець кек-уок. Тому корені виникнення танцю спірні. Скоріше джайв з’явився більш пізніше на основі сучасної культури Північної Америки. Ця група танців об’єднала в собі і гарячі ритми Африки і спокій, внутрішню силу Іспанії. Злиття трьох культур створило дійсно палаючий коктейль сучасних ритмів і рухів, що підтверджує постійна популярність латиноамериканської музики і танцю в усьому світі. 

2.Поняття особистості. Структура особистості і характеру. Міжособистісні відносини. Мотивація росту особистості.

У повсякденній і науковій мові дуже часто зустрічаються терміни: "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість". Чи позначають вони один і той самий феномен, чи між ними є якісь розходження? Найчастіше ці слова вживаються як синоніми, але якщо підходити строго до визначення цих понять, то можна знайти істотні відтінки у поняттях. Людина - поняття саме загальне, родове, ведуче своє походження з моменту виділеня homo sapіens. Індивід розуміється як окрема, конкретна людина, як одиничний представник людського роду і його "першоцеглина" (від лат. іndіvіd - неподільний, кінцевий). Індивідуальність можна визначити як сукупність рис, що відрізняють одного індивіда від іншого, причому розходження проводяться на самих різних рівнях - біохімічному, нейрофізіологічному, психологічному, соціальному та ін. Поняття особистість уводиться для виділення, підкреслення неприродної ("надприродної", соціальної) сутності людини й індивіда, тобто акцент робиться на соціальному початку. 
У своєму первісному значенні особистість - це маска, роль, що виповнювалася актором у грецькому театрі. Для древніх греків особистість поза громадою, поза полісом не існувала. Якщо в християнстві особистість розумілася як особлива сутність, як синонім нематеріальної душі, то в Новий час на передній план виступає самосвідомість і особистість практично ототожнюється з поняттям Я. 
СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ - концепція особистості, що узагальнює процесуально-ієрархічні підструктури особистості із субординацією нижчих підструктур вищим, що включає накладені на них підструктури здібностей і характеру. 
У психології поняття ХАРАКТЕР ( від греч. charakter -"печатка", "карбування"), означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження. 
ХАРАКТЕР - якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Характер - "каркас" і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. 
Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. 
СТРУКТУРА ХАРАКТЕРУ. 
Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього життя людини. Спосіб життя містить у собі напрямок думок, почуттів, спонукань, сумму дій . Тому в міру того, як формується визначений спосіб життя людини, формується Я, сама людина. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини, на основі його природних властивостей в результаті його діянь і вчинків. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив і ін.). У залежності від того, яка група є для особистості референтною і які цінності вона підтримує і культивує у своєму середовищі, відповідні риси характеру будуть розвиватися в її членів. Риси характеру також будуть залежати від позиції індивіда в групі, від того як він інтегрується в ній. У колективі, як групі високого рівня розвитку, створюються найбільш сприятливі можливості для становлення кращих рис характеру. Цей процес взаємний, і завдяки розвитку особистості, розвивається і сам колектив, 
Зміст характеру, що відбиває суспільні впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значущого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить. 
Вирішальним для розуміння характеру є взаємовідношення між суспільно і личностно значимим для людини. У кожному суспільстві є свої значущі та суттєві задачі. Саме на них формується і перевіряється характер людей. Тому поняття "характер" у першу чергу відноситься до формування цих об'єктивно існуючих задач. Характер - це не просто кожен прояв твердості, завзятості і т.п. (формальна завзятість може бути просто упертістю), а спрямована на суспільно значущу діяльність. Саме спрямованість особистості лежить в основі єдності, цілісності, сили характеру. Володіння цілями життя - головна умова утворення характеру. Безхарактерній людині властива відсутність, розкиданість цілей. Однак характер і спрямованість особистості - це не одне й те ж, добродушною і веселою може бути як порядна, високоморальна людина, так і людина з низькими, нечистоплотними помислами. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поводження визначається не одним спонуканням, а цілісною системою відносин, у цієї системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит. 
У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Особливості характеру тісно пов'язані з інтересами людини при умові, що ці інтереси стійкі і глибокі. Поверховість і нестійкість інтересів нерідко сполучені з великою наслідувальністю, з недоліком самостійності і цілісності особистості людини. І, навпаки, глибина і змістовність інтересів свідчать про цілеспрямованість, наполегливість особистості. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру. Так, серед раціоналізаторів можна знайти людей веселих і смутних, скромних і нав'язливих, егоїстів і альтруїстів. 
Люди з подібною спрямованістю можуть йти зовсім різними шляхами до досягнення цілей і використовуючи для цього свої, особливі, прийоми і засоби. Ця відмінність визначає і специфіку характеру особистості. Риси характеру, володіючи визначеною силою, що спонукає, яскраво виявляються в ситуації вибору, чи дій способів поведінки. З такого погляду як рису характеру, можна розглядати ступінь виразності у індивіда мотивації досягнення його цілей. У залежності від цього для одних людей характерний вибір дій, що забезпечують успіх (прояв ініціативи, соревновательной активності, прагнення до ризику і т.д.), у той час як для інших більш характерне прагнення просте уникати невдач (відхилення від ризику і відповідальності, избегание прояву активності, ініціативи і т.д.) 
Мотивація розвитку особистості. 
Основними базовими потребами людини по А.С.Маслоу є: 
1. Фізіологічні потреби. 
2.Потреба самозбереження. 
3.Соціальні потреби. 
4.Потреба в повазі 
5.Потреба в самовираженні. 
Виходячи з даного списку можна вибудувати шкалу мотивацій. Тобто людина незадоволений у базових потребах, не зможе виявляти досить довго інтерес до більш високих форм потреб. 

3.Системний розвиток особистості засобами бальної хореографії.

3.а. Мотивація розвитку особистості дитини в танці. 

Мотивація розвитку особистості через танець на початковому етапі лежить у площині природного бажання руху у будь-якої здорової дитини. В подготовчих групах варто вибирати ті танці, які дозволяють учню максимально рухатися, та не важкі па з мінімальним завантаженням координації руху. Треба дати можливість відчути дитині радість від руху. Поступово збільшуючи колличество та якість використовуванних фігур. Створювати в колективі атмосферу свята. Використовувати доступні дітям форми пояснення рухів. ( см. методичну розробку "Особисто-орієнтованний підхід у роботі з обдарованними дітьми в умовах розвитку гуртку мистецтва бального танцю"). 
У групах середньої ланки варто вводити елемент змагання. Використовувати різні форми змагань. При оцінюванні виконання варто уникати гострих критичних зауважень. Спочатку похвалити, а потім поругати. 
У старших вікових групах варто чітко формувати мети і задачі на рік, півріччя, місяць. З описом темпу і колличества передбаченного плану роботи, з наступним аналізом виконаного. Критика можливо тільки в індивідуальній формі. Оскільки у цьому віці дитина психологічно не стабільна у силу фізіологічних змін організму. Робота ведеться на рівні учень, пара, колектив. 
Особлива увага варто приділити роботі з батьками. Проведенням бесід. З'ясуванням характерних рис дитини, його темпераменту, сильних і слабких особистісних якостей. Також варто пояснювати батькам способи мотивування дитини для занять. 
Тільки при системному і усебічному впливі на дитину можливе створення в нього мотивації до дії в тій чи іншій сфері діяльності. 

3.б. Колектив як ґрунт і індикатор розвитку особистості дитини. 

Колектив є з однієї сторони фактором що формує особистість, з інший індикатором росту особистості. У будь-якому колективі може сформуватися як позитивний так і негативний психологічний клімат. У більшому ступені це залежить від роботи вчителя. Тому педагогу слідуе на своєму прикладі створювати правильні моделі поведінки з учнями, та батьками. Вчитель повинен обов'язково бути авторитетом не тільки в проффесійній та й особистісної плоскосях. У цьому випадку він може диктувати умови розвитку колективу в цілому й індівідума зокрема . 

3.в. Використання танцю як інструмента у формуванні особистості дитини. 

Танець є універсальним способом розвитку емоційної, духовної, інтелектуальной, фізичної сторони індивіда. Танець явище соціальне і є одним із ключових способів зав'язування міжособистісних відносин у сучасному світі. Тому людина володіющая танцювальною майстерністю завжди має перевагу в соціумі. Будучи, як раніше було сказанно, квінтесенцієй культури , він так само учить умінню поводитися в суспільстві, галантності і вишуканості манер. 
Але бальний танець має ще і конкурсну сторону. Тому це ще і спорт. І як у будь-якому виді спорту відбувається загартовування характеру, уміння поставити та домогтися своєї мети, виховання лідерських якостей. Але на відміну від спорту завжди можливо виразити себе не тільки в результатах і успіхах, але й у творчості. Створити свій незрівнянний образ на паркеті. І отримувати задоволення від краси та гармонійності власного руху і взаємодії рухів у парі. 
Як раніше було зауваженно особистість реалізуеться тільки при досягненні довгострокових цілей. Тому уміння вчителя сформувати систему цілей важливо для довгострокового розвитку особистості. У бальній 
хореографії основні цілі розвитку досягаються на рівні восьми-десяти років занять. Що дає можливість формувати довгострокові завдання. 
Виходячи з вищесказаного можливо зробити висновок, що танець, при системному подході з ним, дає незаперечні переваги для особистості й особистісного росту. А оскільки спектр бальної хореографії просторий, те і підхід до дітей з різним темпераментом, характером, фізичним станом може варіювати. 

Висновки.

Для розвитку особистості дитини потрібно: 

1. Системний і всебічний підхід. 
2. Знання основ фізіолгоии, психології розвитку дитини. 
3. Грамотне формування довгострокових та короткострокових цілей у розвитку бального танцю. 
4. Використання бальної хореографії як інструмента для мотивації і розвитку особистості дитини. 
5. Культивування і підтримка комфортної атмосфери в колективі учнів. 
6. Спілкування з батьками дитини з метою виявлення слабких і сильних сторін характеру, мотивацій дії, і.т.д. 
7. Формування позитивних особистісних якостей в учнях. 
8. Виховання лідерських якостей. Прищеплювання основних моральних норм: дружба, повага, взаемовиручка, любов до ближнього і.т.д. 

Спісок викорастаної літератури:

1. Науково-методичний інформаційний журнал управління освіти Харківської міської ради. “Рост”. Спецвипуск “Обдаровані дити”. м.Харків 2002 р. 
2. Бех.І.Д. “Особистісто зорієнтоване виховання”, К.,1998 р. 
3.”Возрастно-психологический підхід у консультуванні дітей і підлітків”. М., Академія 2002. 
4.”Єнціклопедія по псіхологіі”,М.,1997 р. 
5. Маслоу.А.С. «Мотивация личности», М. «Мир».,2003 р.